Во мне рождаются слова

Во мне рождаются слова:
Осторожно, болевыми точками
Обрастают строчками 
Невпопад.
И я знаю, жива! Жива:
По кусочкам
Расплетаю рифмы,
Словно косы 
Наугад.
2019
 © Copyright: Женева Маррон

Ключевое здесь – счастье есть!

(ответ на "Ключевое здесь - быть чужой")

Я смогла, как и обещала
Написать всю себя сначала.
Те, кого по пути теряла,
Не мои были. Не мои.

Стала нежной женой, подругой,
Каждый день вместе вновь по кругу.
И помощницей (не прислугой!)
Только в радость, когда любим,

И любовницей, и девчонкой.
Для него – каблуки, юбчонки.
Даже в кедах – смеяться звонко!
И в обнимку всегда мы спим.

И куда-то сошла вся спесь...
Ключевое здесь: счастье есть!
© Copyright: Женева Маррон

ключевое здесь – быть чужой

всё придет уже слишком скоро. ведь сбываются все мечты.
я терпеть не могу больше ссоры, оппонент ведь уже не ты.
со мной милый, любимый, нежный будет рядышком засыпать.
он подарит на жизнь надежду, ту, что ты поспешил отнять.

я смогу, для него всем стану – солнцем, небом, морской водой,
для него я не перестану путеводною быть звездой.
я смогу, ты поверь, сумею в счастье, в радости с кем-то жить,
научиться, ты знай, успею, я смогу, точно знаю, быть

чьей-то просто посудомойкой, иль любовницей, иль женой,
заправляя семейную койку... ключевое здесь – быть чужой.
на работу ходить, в командировки отправляться на поездах.
знаешь, всё это лишь уловки... ключевое здесь - никогда.
© Copyright: Женева Маррон

Дівчатка

Дівчатка легесенько здійснюють мрії –
Так просто, бо бачать у со́бі природню красу.
Париж або Рим, Барселона чи Київ?
Я так розважаюсь і щастя несу.

Дівчатка цілують легенько у щічку
Дівчаток і платоспроможних чоловіків.
Ніхто не говорить у світі про вічність,
Бо ми ж тут, напевно, на праві птахів:

Полетимо, куди бачим, бо можна ж!
Ніхто не тримає й не вказує вже.
Любові забулись колишні (чи хто зна?).
Літак знов за море мене понесе...

А там всі заможні й щасливі (здається),
А там є шампанське за рік зарплатні.
А десь там під ранок у грудях заб’ється
Сполохане серце. Заб’ється чи ні?

Та ні, не заб’ється. Немає, затихло.
Тут гроші і щастя, куповане ж ба!
Домівку покину, забудеться лихо.
І знов нічні танці, чужих знов юрба.

А хтось десь там пише усміхнені вірші,
І сонячні, й теплі, як світло з-під вій.
У неї мандрівки нітрохи не гірші,
Живе десь далеко, під хмарами мрій.

І пише, й сміється. Й таких от жаліє.
Бо знає: буває неначе зі сну.
Париж або Рим, Барселона чи Київ?
Сама обирає любові весну.
2016
 © Copyright: Женева Маррон